Віртуальний вирок, побудований на хворобливій уяві замовників і слідчих

З часів Януковича досі працює схема «віджиму» бізнесу за допомогою фейкових судових справ

…До зали судових засідань Бориспільського міськрайонного суду їх увели під конвоєм усією сім’єю – батька з матір’ю та двох неповнолітніх діточок. Перелякана малеча не розуміла, що відбувається, і запитливо позирала на батьків.  Тато намагався їх заспокоїти, та міліцейський конвой  шарпнув його з дружиною до однієї лави, а малят запхнув до іншої. За вимогою судді С. Чірки.

 Батько, обурений таким брутальним беззаконням,  зажадав від судді назвати номер судової справи, за якою його з дружиною  доставили до суду під конвоєм. А далі сталося неймовірне!  Законна вимога чоловіка чомусь так розлютила суддю, що він роздратовано наказав конвою «заткнути йому пельку»! І двоє співробітників  Бориспільського МВ ГУМВС у залі судового засідання  на очах маленьких дітей почали бити їх батька! Налякані діти плакали, а прокурор А. Маркицький, який представляв сторону звинувачення, мовчки споглядав за цією середньовічною дикістю…

Читайте также: Мятежники из "Батальонного братства" отпущены судом на свободу

Як у Кудіних бізнес «віджимали»

Майже три роки тому молоде подружжя Кудіних – Андрій і Світлана розпочали свій сімейний бізнес у місті Шостка із виготовлення клейкої стрічки, яка у просторіччі зветься «скотчем». І справи пішли настільки успішно, що декому з місцевої еліти закортіло прибрати її до своїх рук. Подейкували, ініціатива рейдерського захоплення підприємства Кудіних належала компаньйону народного депутата-регіонала від Шосткінського одномандатного виборчого округу, члену бюджетного Комітету ВР Ігорю Молотку.

Найкращий, практично безпрограшний на теренах України часів Януковича спосіб «віджимання» бізнесу – огульне звинувачення у несплаті податків у особливо великих розмірах. Саме за такою схемою ще один народний депутат Андрій Деркач зажадав відбити у того ж Ігоря Молотка його бізнес, і не лише по згаданому підприємству, а й по десятку інших, які в Шостці заснував Молоток разом із своїм компаньйоном містером К. (які на той час думали, що А. Кудін причетний до справ А. Деркача, оскільки рідний дядько А. Кудіна займав у його оточенні високу посаду). Та Молоток своєму прізвищу цілком відповідає і позабивав доволі цвяхів у місцеву податкову інспекцію, аби мати там «своїх людей». От  і виконуюча на той час обов’язки податкової інспекції Переяслав-Хмельницька Марія Гірко, отримавши відповідну вказівку,  поскладала акти (на кожне підприємство по три за один і той самий період) про несплату Кудіними  податків майже на 100 мільйонів гривень. Чого там на дріб’язки розмінюватися.

Читайте также: Адвокаты Савченко подадут в суд на безграмотных служителей пенитенциарной системы РФ

Ну, а далі – по витоптаній стежинці. Старший слідчий податкової міліції в місті Бориспіль капітан А. Явон 15 лютого 2011 року порушив кримінальну справу № 05-8298 «за фактом скоєння невставленими слідством особами фіктивного підприємництва з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.25 КК України».

Та на цьому початковому етапі подальшої судової епопеї з безліччю незаконних дій, підтасовок і фальсифікацій виникла прикра заковичка: на той час А. Кудін уже був депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради і під юрисдикцію  податкового слідчого не підпадав. Замовники криміналу півтора року виходили з цього несподіваного ступору в пошуках потрібної процесуальної особи, і зрештою 18 травня 2012 року кримінальну справу проти А. Кудіна порушив прокурор Київської області М. Вітязь. Та чомусь ні картки не виставив, ні цю процесуальну дію не вніс у звіт про роботу прокурора за 1 півріччя 2012 року.

Читайте также: Савченко может не дожить до суда — адвокат

Чи відав він про незаконність своїх дій? Безумовно.  Чи було йому відомо, що справа за таким номером не значиться у жодному реєстрі та апріорі носить замовний характер? Авжеж, на такі висновки його кваліфікації цілком вистачало. Щодо можливих наслідків не переймався, бо був одружений на племінниці Генпрокурора Віктора Пшонки і відчував себе у повній безпеці.

Судові манівці. Частина перша.

Коли кримінальна справа № 05-8298 , яка перетворилась у канцелярії в судову справу під № 1005/8761/2012, лягла на стіл голови Бориспільського міжрайонного суду С. Вознюка, він, імовірно, відчув певний психологічний дискомфорт через оту саму обставину – ця справа не була внесена до автоматизованої системи документообігу суду, а відтак і вирок по ній у перспективі, яким би він не був, виявиться постановленим незаконним складом суду. Не було у С. Вознюка такого міцного «даху», як у прокурора М. Вітязя, і якщо згодом випливе замовний матеріал справи, покладатися доведеться лише на щасливий випадок. Як от у історіях про позбавлення водійських прав у автомайданівців за сфальшованими рапортами та протоколами або звільнення В. Лозинського. Щоправда після того випадку з Лозинським, коли міністр юстиції П. Петренко обурено зажадав повної переатестації суддів, довелося трохи похвилюватися, та згодом попустило, емоції вщухли і до люстрації не дійшло. Та чи й дійде, коли отакі «замовлення на вирок» продовжують надходити. Хтось же їх має виконувати.

Так розмірковував «бізнесмен від правосуддя», аж поки його 29 грудня 2014 року не відсторонили від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності у справі Лозинського.

А тоді С. Вознюк, ще упевнений у своїх безхмарних перспективах, почухав замислено облисілу від отаких думок потилицю, згадав, що за електронним розподілом справу  на розгляд направити не вийде, тому просто черконув на ній резолюцію: «Судді С. Чирку. До розгляду».

Цей не підведе, тямущий хлопець.

Судові манівці. Частина друга.

С. Чирка не підвів.

Навряд чи у його кабінеті знайшлося би місце для репродукції з картини Герарда Давіда «Суд Камбіса» чи «Здирання шкіри з продажного судді», бо це ж усе-таки не дикунське 15 століття, а цілком цивілізований розквіт українського судочинства, коли судді навіть Вищого господарського Суду відмовляються поясняти походження своїх мільйонів, а розпатякування окремих депутатів із парламентської трибуни про якусь там люстрацію спроможні викликати у жерців Феміди хіба що поблажливу посмішку. Хіба ж можна зламати корпоративну міць судочинної структури, спаяної власним баченням правових підвалин, бюрократичними зазіханнями на її існування?

Та я трохи відволікся. Прийнявши справу, з кожного рядка якої стирчали вуха «заказухи»,  суддя С. Чирка, безумовно, розумів, що викликати до суду звинувачених Кудіних повісткою небажано, бо це все ж таки – документ. А у цій справі документів правового характеру слід накопичувати якомога менше і гранично обережно, препаруючи відповідним чином.  Тому Кудіним пропонувалося приходити на судові засідання за чемними запрошеннями судді. А вони відмовлялися. Бо все чекали повісток, згідно відповідної норми КПК, про надання яких подали клопотання. Та важливий процесуальний документ, як і десятки інших у цій унікальній справі, що підтверджували невинуватість Кудіних, «загубився» у пухких стосах, бо суддя С. Чирка просто не звертав на них уваги. Він усе ще був переконаний у невідпорному впливові своєї посади, за якою приховував зневагу і до підсудних, і до закону.

Отут у всіх як виконавців замовленого судового дійства, так і у його безпосередніх режисерів виникло серйозне ускладнення. Вони не мали сумніву, що, розпочавши психологічні знущання над Кудіними процесуальними засобами за допомогою інквізиторів у суддівських мантіях, швидко зламають їх опір і змусять капітулювати. Скоріше за все, з іншим бізнесовим подружжям та би і вийшло (а може і виходило раніше!), але і Андрій, і Світлана виявилися не просто міцними горішками, а й до того ж обидва  мали юридичну освіту. Тому попри численні знущання вирішили твердо – не здаватись. Немає офіційної повістки з викликом до суду – відсутня і правова підстава виконувати незаконні забаганки судді.

Безліч разів С. Чирка просив, наполягав, а потім і вимагав їх прибуття до судового засідання, а вони його ігнорували. Час спливав, процесуальні строки летіли догори дригом, С. Вознюк влаштовував своєму підлеглому прочуханки у своєму кабінеті.

І винахідливі суддя С. Чирка разом із прокурором А. Маркицьким виробили, як їм здавалося, оригінальний план.

Судові манівці. Частина третя. І, мабуть, не остання…

Кудіни не один рік проживають у Броварах по вулиці Металургів у будинку №1. За  дорученням прокурора А. Маркицького оперуповноважений СДСБЕЗ Бориспільського МВ ГУМВС України у Київській області   Ю. Сахно склав офіційний рапорт, з якого випливало, що він нібито побував за місцем проживання Кудіних, але будинку за вказаною у їх паспортах реєстрацією  та технічному паспорті на будинок (копії документів заходяться у кримінальній справі, пронумеровані та оформлені як слід) – не виявив! Будинок-примара! Містика! І суддя С. Чирка без жодних сумнівів і на підставі цього ізотеричного рапорту виносить постанову про… примусовий привід звинувачених до залу судового засідання! І вранці, коли подружжя виїхало з свого (реально існуючого) дому, аби відвезти тририрічну доньку до дитсадка, а дев’ятилітнього  синочка до школи, за рогом їх перестріли міліціонери і доставили до С. Чирки.

Що було далі, ви вже знаєте. Та це ще не все. Своєю постановою суддя С. Чирка відправляє обох Кудіних до Київського слідчого ізолятора №13, а малолітніх дітей – до органів опіки!

Коли я знайомився з матеріалами цієї, без перебільшення, унікальної з точки зору нагромадження незаконних дій суддів і прокурорів, кримінальної справи, яка за 2,5 років склала 19 пухких томів, мене не полишало відчуття якогось правового сюрреалізму. Суддя         С. Чирка, здається, тільки те й робив, що знущався і над підсудними (хоча вони, по суті такими не були, бо справа сфальсифікована і її немає в жодній базі!), свідками, працівниками апарату суду (уявіть, скільки їм довелося пережити хвилювань, коли справа не зареєстрована, надходять постійні запити від усіх і вони не знають, як відбиватися від цієї навали, а суддя ще й змінює на вигаданій підставі запобіжний захід на тримання під вартою). А головне –  над законом. Він уперто ігнорував усі накопичені в томах документи, а його висновки з багатьох епізодів наводили на думку про його психічну адекватність або зумисне знущання над  здоровим глуздом.

Складається враження, що у Бориспільському міжрайонному суді Київської області відправляють правосуддя за якоюсь незбагненною з точки зору чинного законодавства процесуальною логікою. Розписувати питання порушення вимог підсудності, затвердження обвинувального висновку, наявність підстав для закриття справи, порушення права на захист, порушення строків досудового слідства, небажання судді С. Чирки надавати матеріали для ознайомлення після вироку, відмова у наданні  протоколу, обвинувачення на підставі свідчень свідка, який після інсульту нічого не пам’ятав… Або звинувачення С. Чиркою Кудіних у злочині, якого взагалі немає у КК: «…Створення видимості (?!) проведення операцій з приводу купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей шляхом їх документального оформлення між суб’єктами господарювання» (витяг із вироку, стор. З).

Схожими прикладами «судочинства по-Чирківськи  пересипані всі 19 томів справи. Ну, а пропозиція судді С. Чирки на одному засіданні зняти з себе мантію та передати Кудіним, аби вони самі чинили проти себе правосуддя, взагалі скидається на дійство пацієнта з палати №6.

І на останок. У квітні 2014 року Кудіни заявили клопотання про амністію щодо них згідно Закону України «Про амністію у 2014 році». Але суддя С. Чирка цього клопотання «не помітив» і застосував до обвинувачених інший правовий акт – Закон України «Про амністію 2011 року».

Вирок у судовій справі, яка ніде не зареєстрована,  підписаний суддею С. Чиркою, ледве вмістився на 24 сторінках і визнав Кудіних винними у злочинах, які вони не скоювали, з конфіскацією майна. Документи, які є в матеріалах справи і спростовують обвинувачення стосовно несплати податків, С. Чирка, як і всі інші докази невинуватості Кудіних, просто проігнорував.

Кудіни подали скаргу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відповіді так і не отримали.

Попереду суд апеляційної інстанції. Коли він буде, поки що невідомо. Оскільки відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя здійснюється у визначеному ним порядку, також як і притягнення до кримінальної відповідальності згідно КК, КПК та інших нормативно-правових актів, а не у спосіб, до якого вдався суддя С. Чирка. І що тепер виходить? Вирок у справі є, а злочинів у базі немає, бо їх  і не було в реалі. Сама справа у базі теж відсутня. Віртуальний суд. Віртуальний вирок, побудований на хворобливій уяві замовників та слідчих.

Лишається сподіватися, що апеляційні судді помітять те, що впритул не бажав бачити суддя С. Чирка.

Цій непересічній фейковій справі присвячено цілий сайт «нЕзареєстрована Кримінальна справа 05-8298 | Справа Кудиних». На ньому можна побачити всі документи, які підтверджують факти, наведені в цій публікації.

Володимир Шаров

Comments are closed.